Популярно про громадське здоров’я
Нещодавно в Україні прийнято Закон «Про систему громадського
здоров’я» , підписаний Президентом України В.Зеленським (6 вересня 2022
року № 2573-IX ).
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади
функціонування системи громадського здоров’я в Україні з метою зміцнення
здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення
тривалості життя.
Цим законом визначена велика кількість термінів, які пояснюють значення
основних понять, що стосуються здоров’я громадян, інфекційної хвороби,
неінфекційних хвороб, небезпечних факторів, надзвичайної ситуації, епідемії,
карантину і т.п., які так чи інакше впливають на якість життя та благополуччя
населення.
За словами міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка, який прокоментував
ухвалення закону, реалізація документа "більше інтегрує нас у європейський
простір, а його виконання всіма нами дасть змогу збільшити нашу тривалість
років активного життя та наблизити цей показник до європейського".
Закон уперше вводить в обіг принцип "єдиного здоров'я", який дає змогу
дивитися далеко за межі звичного поняття "охорона здоров'я" або "медична
допомога".
"Це постійна співпраця та взаємодія в галузі медицини, ветеринарії,
безпечності харчових продуктів і питної води, захисту довкілля. У системі
громадського здоров'я, що працює за принципом "єдиного здоров'я", є місце і
роль для кожного, і кожен робить свій внесок у збереження здоров'я та безпеку
навколишнього середовища. Основне завдання закону – встановити цей ключовий
принцип і визначити функції та розподіл відповідальності для основних гравців",
- написав Ляшко.
Отож, система громадського здоров’я - комплекс інструментів та заходів,
що здійснюються суб’єктами системи громадського здоров’я та спрямовані на
захист і зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості
та збільшення тривалості життя, забезпечення санітарно-епідемічного
благополуччя населення.
Основні завдання та оперативні функції системи громадського здоров’я
вказані у статті 4.
Оперативними функціями системи громадського здоров’я є:
- епідеміологічний нагляд, а також оцінка, спостереження та контроль за
показниками і чинниками, що впливають на здоров’я населення;
- моніторинг, готовність і своєчасність реагування на небезпечні чинники,
події та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я;
- захист здоров’я населення;
- зміцнення здоров’я населення;
- використання правових та управлінських інструментів для профілактики
хвороб і покращення стану здоров’я населення;
- ефективне запобігання виникненню хвороб та мінімізація їх випадків;
- інформаційно-роз’яснювальна робота, комунікація та соціальна
мобілізація в інтересах здоров’я та благополуччя населення;
- підтримка реалізації ініціатив, що позитивно впливають на здоров’я
населення, на місцевому рівні.
Стаття 6. Суб’єкти відносин у сфері громадського здоров’я
1) Кабінет Міністрів України;
2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров’я;
3) головна експертна установа у сфері громадського здоров’я;
4) органи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог
санітарного законодавства у відповідній сфері;
5) інші органи державної влади;
6) центри контролю та профілактики хвороб, що належать до сфери
управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров’я (центри контролю та
профілактики хвороб).
З метою реалізації оперативних функцій громадського здоров’я центри
контролю та профілактики хвороб, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування можуть залучати інших суб’єктів відносин у сфері громадського
здоров’я до надання послуг у сфері громадського здоров’я.
Стаття 13. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері
громадського здоров’я
Органи місцевого самоврядування у сфері громадського здоров’я:
1) забезпечують проведення медико-санітарних заходів на територіях
населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних
зонах, здійснюють діяльність, спрямовану на запобігання виникненню і
поширенню інфекційних хвороб, локалізацію і ліквідацію їх спалахів та епідемій,
у тому числі щодо вирішення питань фінансового та матеріально-технічного
забезпечення таких заходів;
Стаття 15. Права та обов’язки фізичних осіб у сфері громадського
здоров’я
1. Кожен має право на:
1) безпечні для здоров’я і життя харчові продукти, питну воду, умови
праці, навчання, виховання, побуту, дозвілля, відпочинку та навколишнє
природне середовище;
2) участь у розробленні, обговоренні та громадській експертизі проектів
програм і планів розвитку системи громадського здоров’я та забезпечення
санітарно-епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих
питань до відповідних органів;
3) відшкодування шкоди, завданої його здоров’ю внаслідок порушення
вимог санітарного законодавства фізичними або юридичними особами,
посадовими особами органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування;
4) достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, а також про
наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.
2. Фізичні особи зобов’язані:
1) піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх
дітей, не шкодити здоров’ю інших осіб;
2) брати участь у проведенні медико-санітарних заходів;
3) виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування під час здійснення ними
медико-санітарних заходів.
3. Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є носіями збудника
інфекційної хвороби, зобов’язані:
1) виконувати вимоги медичних працівників та актів законодавства для
запобігання поширенню інфекційних хвороб;
Стаття 16. Епідеміологічний нагляд та інформаційний фонд
громадського здоров’я
Епідеміологічний нагляд здійснюється за такими напрямами:
1) народжуваність та смертність населення;
2) інфекційні хвороби;
3) неінфекційні хвороби;
4) соціальне та психічне здоров’я;
5) здоров’я матері та дитини, репродуктивне здоров’я;
6) вплив стану навколишнього природного середовища на здоров’я
населення;
7) професійні хвороби та охорона праці;
8) травматизм і насильство;
9) інфекційні хвороби, пов’язані з наданням медичної допомоги;
10) антимікробна резистентність;
11) імунопрофілактика;
12) робота з особами, віднесеними до груп ризику та інше.
Стаття 20. Порядок епідеміологічного розслідування епідемій і спалахів
інфекційних та масових неінфекційних хвороб
1. Усі епідемії і спалахи інфекційних та масових неінфекційних хвороб
підлягають епідеміологічному розслідуванню з метою встановлення причин їх
виникнення, факторів передачі інфекції, радіаційної чи хімічної речовини,
визначення меж осередків інфекційних та масових неінфекційних хвороб,
масштабу поширення епідемії чи спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів
щодо їх локалізації та ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні
епідемії чи спалаху інфекційної або масової неінфекційної хвороби.
Стаття 21. Карантин
1. Карантин встановлюється, продовжується та скасовується Кабінетом
Міністрів України.
Карантин встановлюється на строк, необхідний для локалізації та ліквідації
епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, який не може
перевищувати два місяці. У разі неблагополучної епідемічної ситуації Кабінет
Міністрів України приймає рішення про продовження встановленого карантину.
2. Рішення про встановлення, продовження, скасування карантину негайно
доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової
інформації.
Стаття 22. Обмежувальні протиепідемічні заходи
1. Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням
головного державного санітарного лікаря відповідної області, міста Києва чи
Севастополя, Автономної Республіки Крим, якщо в населеному пункті, у закладі
освіти, закладі оздоровлення та відпочинку виник спалах інфекційної хвороби або
склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням
інфекційної хвороби. Обмежувальні протиепідемічні заходи застосовуються до
суб’єктів господарювання, що здійснюють види господарської та іншої
діяльності, які можуть призвести до поширення інфекційної хвороби.
Стаття 41. Засади профілактики хвороб
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах
компетенції забезпечують планомірну науково обґрунтовану реалізацію функції
профілактики хвороб з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних
та неінфекційних хвороб, а також їх наслідків та ускладнень.
2. Профілактика інфекційних та неінфекційних хвороб є одним із
пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
Стаття 45. Обов’язкові медичні огляди
Працівники суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність,
пов’язану з обслуговуванням населення .., а також працівники, зайняті на важких
роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні
проходити обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні
огляди. Періодичні медичні огляди проводяться за рахунок роботодавця.
Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін
обов’язковий медичний огляд у повному обсязі, відсторонюються від роботи і
можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.
Стаття 52. Фінансове забезпечення системи громадського здоров’я
Джерелами фінансування системи громадського здоров’я є:
1) кошти державного бюджету;
2) кошти місцевих бюджетів;
3) благодійні внески;
4) кошти міжнародних організацій;
5) кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.
На завершення варто додати, що нещодавно в Україні відзначено ювілей
Основ законодавства України про охорону здоров’я: 30 років з дня прийняття
(19.11.1992). Роль і значення Закону важко переоцінити, адже його по праву
називають «медичною конституцією», сьогодні Основи є малим медичним
кодексом, документом, що є одним із ключових регуляторів правовідносин у
сфері охорони здоров’я.
Запобігання розвитку хвороб і контроль над ними передбачені Угодою про
асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським
співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Крім того, Україна
як член Організації Об’єднаних Націй приєдналася до реалізації Цілей сталого
розвитку, що також передбачає формування відповідних програм громадського
здоров’я.
Начальник Богородчанського відділу Валентина ЛЕВИЦЬКА
