Шановні краяни! 24 листопада 2018 року о 16:00 год. запалімо свічку скорботи і вшануймо пам’ять загиблих під час геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 років.
«Я бачив дуже страшний сон!
Як несли хлопчика малого.
А ще, казали він помер…
Помер, від голоду страшного….»
Президент України Петро Порошенко підписав Указ про заходи, які будуть проведені у 2017-2018 роках у зв'язку з 85-и роковинами Голодомору в Україні з метою вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні,забезпечення належної організації та проведення у 2017 і 2018 роках заходів, донесення до світової спільноти інформації про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні - геноцид Українського народу, вчинений комуністичним тоталітарним режимом, а також сприяння дальшому дослідженню проблем голодоморів першої половини XX століття в Україні та їх наслідків .
Всеукраїнська акція «Запали свічку» відбувається у День пам’яті жертв голодомору, тобто у 4-у суботу листопада щороку. Традиційно о 16.00 год. пам'ять загиблих під час геноциду українського народу вшановують хвилиною скорботи і встановлюють запалену свічку на підвіконня.
Найжорстокішим злочином проти українського народу був голодомор 1932-1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. «Голод запланувала Москва для знищення українського селянства… не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», – писав американський професор Р. Конквест. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій.
Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...
Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про мільйони безневинних жертв. Голод в Україні 1946-1947 рр. Голод цих років був викликаний різними факторами. В першу чергу, свою роль відіграла спланована акція сталінської влади по вилученню лишків зерна в селян для надання допомоги «братнім народам» із соціалістичного табору та відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Звісно, що на початок голоду вплинула Друга світова війна, яка принесла руйнування всіх ланок господарства України. Розорене сільське господарство остаточно підірвала сильна посуха, особливо постраждали південні області.
Комуністичний режим намагався не лише приховати правду про голодомор в Україні, а й назавжди знищити крихти пам’яті про цей злочин. Небезпечно було не лише писати про це в пресі, а й навіть згадувати в приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів. Однак, попри всі небезпеки, у найважчі часи знаходилися люди, які, відчуваючи свою відповідальність перед наступними поколіннями, не могли мовчати, намагалися розповісти правду.
Пригадаймо людей правди – тих, хто не боявся говорити й писати про голодомор навіть у часи, коли це могло коштувати життя.
Люди правди: пам'ять про Голодомор 1932-1933 рр. Матеріали надано Інститутом національної пам’яті ( htth://www.memory. qov. ua)
Андрей Шептицький (1865-1944) – митрополит Української греко-католицької церкви. 24 липня 1933 р. «Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян».
Малкольм Маггерідж (1903-1990) – британський журналіст, автор низки статей із описом голоду в Україні. У 1933 р. дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Великобританія дізналася про голод. У 2008 р. за вагомий особистий внесоку донесенні до світової спільноти правди про геноцид українського народу під час голодомору 1932-33 рр. Малкольм Маггерідж був нагороджений (посмертно) орденом « За заслуги» III ступеня. «Я ніколи не посмію цього забути… Хліборобів, які в снігу на колінах жебрають шматок хліба».
Марко Желізняк (1893-1982) – селянин-фотоаматор із села Удачне на Донеччині. Село від початку 1920-х мало свого фотолітописця. Він знімав усе: від першого трактора в Удачному до страхітливих подій голодомору. Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, він лише після смерті Сталіна написав коментарі до них. «Що сьогодні є рядовий знімок, те завтра буде історією».
Гарет Джонс (1905-1935) – британський журналіст. Автор понад 20 статей на тему голоду. Нелегально здійснив поїздку Харківською обл. 29 березня 1933 р. Гарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про голодомор. Усього Джонс до 1935 р. видав кілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні. «Я прийшов через безліч сіл… Скрізь чув плач: У нас немає хліба. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду» .
Мілена Рудницька (1892-1976) – громадська активістка, депутатка польського Сейму, автор статей на тему голодомору. «Великий голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила – як щодо кількості жертв, так і щодо людських страждань».
Йоган Людвіг Мовінкель (1870-1943) - Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 р., який виніс питання голодомору на розгляд Ради. У 1933 р. йому були передані матеріали про голод одразу від кількох українських і міжнародних Організацій. Такий дипломатичний хід переконав його пролобіювати українське питання. Утім зусилля Мовінкеля не увінчалися успіхом. 29 вересня 1933 р. в Женеві відбулося засідання Ліги Нації за участю 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн- учасниць у важливості допомоги жителям України. Однак його заклик не був підтриманий. «Йдеться про життя мільйонів. Тому я не міг мовчати».
Нестор Білоус (1889-1972) – колгоспний сторож із Харківщини,свідок голодомору, автор щоденника. Щоденник вів із 1911 р. , хоч мав всього три класи. Пережив голод 1921-1922 р. і голодомор 1932-33 рр., жахливі реалії якого описав простою мовою. На початку серпня 1937 р. Нестора було заарештовано. «Почалася тепла погода і сходять всі посіви… Колгоспи сіють… Люди мруть з голоду…».
Вільям Генрі Чемберлин (1897-1969) - Американський журналіст. У жовтні 1933 р. подорожував Україною. Тоді ж вийшла його книжка «Залізна доба Росії». В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 млн, а кількість жертв становила 3-4 млн осіб. У 1944 р. у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина «Україна: пригнічена нація». «Не було в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б таку малу увагу міжнародного світу… Голод був інструментом національної політики більшовиків, вжитим свідомо як останній засіб зломити опір українського селянства проти системи».
Олександра Радченко (1896-1965) – Учителька з Харкова, свідок голодомору, автор щоденника,у якому описала перебіг тих страшних подій. Олександру було заарештовано в серпні 1945 р. Під час обшуку вилучено сім зошитів-щоденників 1926- 1945 рр. Суд виніс жорстокий вирок – 10 років ГУЛАГу. О. Радченко повернулася в Україну лише в серпні 1955 р., після відбуття повного терміну ув’язнення. « Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони літ за 20 прочитали й побачили, як страждав і стогнав народ, який був жахливий голод, якими жорстокими методами будували соціалізм».
Віктор Кравченко (1905-1966) – автор книг «Я обрав свободу» і «Я обираю справедливість» .У 1944 р. зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер «Я обрав свободу», у якому описав колекти- візацію, голодомор, великий терор, свідком яких був. «Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишилися там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від неминучості, щоб полегшити жах».
Джеймс Мейс (1952-2004) – американський історик, голова Комісії Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду, автор безлічі публікацій про голодомор. У результаті роботи Комісії зі збору свідчень опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод в Україні. У нашій країні ці матеріали перевидані у 2008 р. у 1993 р. Джеймс Мейс переїхав до України. Українське суспільство характеризував як пост геноцидне: «Це глибоко травматизований, зранений організм, який щосили намагається забути про жахи минулого…» Саме Мейс запропонував запалити свічки в знак пам’яті за померлими: «… щоб прості українці запалили в цей день у вікнах свічки – вони стануть поминальними свічками за батькам, дідами, прадідами, вони освітять майбутнє без жертв, без насильства, без жахів». 26 листопада 2005 р. його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня (посмертно). «Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією Голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем».
Рафаель Лемкін (1900-1959) – американський юрист. Саме він уперше застосував термін «геноцид» до голодомору1932-33 рр. Він був одним із авторів резолюції Генеральної Асамблеї ООН – «Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду». «Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації ».
